Загрузка...

ШОК!!!!"Тобi сподобалося, правда? -- сказав iз гидкою посмiшкою. -- Тому не треба слiз! Так усi українки роблять!"

Результат пошуку зображень за запитом "ДІВЧИНА ПЛАЧЕ"








Їхати на заробiтки нiколи не планувала, але вдома вже було нестерпно.
Чоловiка за кiлька рокiв спiльного життя нiби пiдмiнили. Лише з хати -- i
до чарки, i до компанiї таких же п'яничок, як сам. Потiм ледве волiк ноги
додому. Сiдав на диванi, смердючий, заслинений, чужий... Хiба це той Iван,
до котрого втiкала вечорами з гуртожитку через вiкно? Хiба це те моє перше
кохання, без якого не уявляла собi життя? Хiба це мiй перший коханець i
коханий, батько Наталочки та Сергiйка? Нi, це вже давно iнша людина.ПИШЕhttp://poradnykzhinky.com/article/20161

Iван мене, щоправда, нiколи не бив. Лише брудний спирався на стiл,
гугнявив, який вiн хороший iнженер, але нiкому не потрiбний. Та вiн усiм ще
доведе, на що здатен! Винайде щось таке, що всi заводи у чергу ставатимуть,
аби його винахiд купити. Але поки що вiн "винаходив" лише можливiсть
випити. I так щовечора розмахував кулаками кудись у простiр, нiби намагався
побити "їх". Кого? Мабуть, керiвникiв (тож i звiльнили з роботи за
пиятику). А Iван потiм замовкав. Валився з нiг i засинав, де впав. Я його
навiть не пiднiмала. Було гидко.
I вже нi про яку любов, а тим паче iнтим,
не йшлося. Який же з нього чоловiк?

А свекруха i моя мама щодня вчили мене жити. Мати просила покинути "того
бовдура з його пришелепкуватою старою". Але куди ж менi було йти? Тулитися
в "малосiмейцi" з матiр'ю та двома дiтьми на 15 квадратних метрах? А тут
хоча б дiти мали власний куток. Винайняти квартиру i прогодувати дiтей за
свою вчительську зарплату я також не могла. Ось i терпiла.

Все змiнила чергова сварка. Свекруха, аж трясучись вiд лютi та махаючи на
мене кулаками, кричала: "Навiщо дiтей родила, коли i ти, й Iван не можете
їх забезпечити? Той п'є щодня, бодай би на свiт не народився, а ти копiйки
зi школи приносиш. Вiддай їх у дитбудинок, може, якiсь багатi всиновлять.
То не ростимуть жебраками. Теж менi батьки!" Наталочка та Сергiйко мовчки
тулилися до стiни. Син нервово стискав кулачки. Доня кусала губи i
тряслася. Дiти вже навчилися навiть плакати мовчки.

Ну хто ж таке терпiтиме? I я вирiшила поїхати, як багато моїх
подруг-учительок, на заробiтки за кордон. Дехто вже й повернувся, хати та
квартири дiтям покупляв. Так зробила й Катерина, вона вже у Грецiї п'ять
рокiв. Приїжджала, до школи заходила. Така гарна, модно одягнена, весела,
щаслива. I я наважилася, зателефонувала Катi. Ковтаючи сльози, просила, аби
вона менi знайшла там роботу, бо дома вже несила бути, не можу рахувати
злиденних копiйок. "Це буде непросто, роботи зараз мало, -- мовила на тому
кiнцi дроту подруга. -- Але приїжджай, щось придумаємо..."

Грошей на поїздку напозичала у друзiв та родичiв, купила туристичну
путiвку, дiтей залишила у матерi, а з Iваном навiть не попрощалася. Бо в
нiч перед вiд'їздом, коли так хотiлося поговорити, все йому розповiсти...
Коли хотiлося, аби вiн мене зупинив та не вiдпустив, пообiцяв, що покине
оковиту, Iван знову був ледь притомний i не тримався на ногах. Тут мене
справдi вже нiчого, крiм дiтей, не тримало. Зiбрала свою волю в кулак i
навiть не плакала. Навiщо?

"Може, у вашiй Українi чоловiкiв взагалi немає?"

Країна стародавньої цивiлiзацiї вразила слiпучим сонцем, бiлизною будинкiв
та... смородом риби. А ще барвистим потоком людей рiзних рас i народiв. В
Афiнах усе змiшалося в незвичний для мене калейдоскоп, адже я, крiм Києва,
великого мiста й не бачила. А тут отак усе й одразу!

Я стояла посеред Афiн розгублена, не знала, що менi робити, куди йти. Аж
раптом пiдбiгла Катя. Як завжди усмiхнена, iз розпущеним пишним рудим
волоссям, у бiлiй тунiцi. Ось де мiй порятунок! "Роботу я тобi знайшла,
доглядатимеш одну зварйовану бабу, -- щебетала Катруся. -- Це неважко,
просто не реагуй, що б вона не казала, як би не кричала. Твоя справа -- її
помити, дати таблетки, нагодувати та вкласти спати. Решта -- не твоя
печаль! А зараз давай гроші. Тут за все треба платити".

Я дiстала з кишенi останнi чотириста доларiв та механiчно вклала у руку
подруги. За мить Катерини вже не було, а я сидiла в машинi з чорним, схожим
на цигана греком. Та їхала на мiсце нової працi.

Моїй господинi Хрисомiдi було 90 рокiв. Доглянуту, огрядну гречанку все на
свiтi нервувало. Коли я щось робила не так, то кидала у мене всiм, що пiд
руку потрапляло. Одного разу розбила менi голову великою вазою. А ще
Хрисомiда навмисне ходила пiд себе i вимагала, аби я прибирала все без
рукавичок. Тодi їй було весело. А мене аж вивертало. Було страшенно гидко й
образливо, але я терпiла. Мовчки терпiла, все заради дiтей та омрiяної
квартири. Та деколи Хрисомiда взагалi не розмовляла, сидiла мовчки i
дивилася на стелю. Це були найщасливiшi хвилини для мене. Тодi мрiяла, як
повернуся додому, купимо з дiтьми квартиру i заживемо щасливо, без Iвана та
наших горе-бабусь.

А за кiлька мiсяцiв з Америки приїхав син Хрисомiди, Димитрiос. Я
злякалася, що втрачу роботу, i вiн найме iншу служницю. Але високий та
ставний чоловiк був добрим до мене, сказав, що я й надалi працюватиму, ще й
грошей додав. Казав, що добре розумiє, як з його матiр'ю важко. Кiлька раз
навiть запрошував на прогулянку Афiнами, купував дрiбнi сувенiри та одяг
моїм дiтям.


"Менi дуже дивно, як ти, з вищою освiтою, не можеш у своїй країнi добре
заробляти, -- говорив вiн. -- Не можеш навести лад у родинi, твiй чоловiк
п'є. А може, у вашiй Українi чоловiкiв взагалi немає, є лише чоловiчi
iстоти? Бо для нас родина -- це святе!" А я мовчала, бо правду грек
говорив, але менi вiд його правди не легше.

Згодом почала думати, а чи не закохався у мене Димитрiос? I почувалася
щасливою. Чи не вперше за два роки перебування на чужинi. Але незабаром
iлюзiї щастя розвiялися туманом.

А Хрисомiда дико розреготалася...

Одного разу до молодого господаря прийшли п'ятеро друзiв. Вiн попросив, аби
я накрила стiл. За це пообiцяв окремо заплатити. Греки добряче випили. Коли
я вже почала прибирати пiсля вечерi, один iз них рвучко притягнув мене до
себе, здер одяг та повалив на стiл...

Скiльки тривало гвалтування -- не пам'ятаю. Страх мене просто паралiзував.
Згодом неначе провалилася в темну безодню... Звiдкись згори долинав стогiн
задоволених самцiв. Один, другий, третiй... Димитрiос, усмiхаючись,
спостерiгав за цим. Хтось, зробивши свою справу, попивав вино, iншi
накидалися на мене. Згодом тi, що вiдпочивали, дивилися на гвалт i знову
збуджувалися.

На мої крики придибала навiть стара Хрисомiда, яка лише дико розреготалася.
Пiсля всього пiдiйшов Димитрiос, кинув двiстi євро. "Тобi сподобалося,
правда? -- сказав з гидкою усмiшкою -- Так усi українки роблять. Тому не
треба слiз! Думаю, ти кричала лише вiд задоволення".

А далi мене замкнув у комiрчину, де зберiгали садовий реманент. Щовечора
приходили багато чоловiкiв. Вони напивалися... I вкотре -- стiл, крики,
приниження. I свiт зникав...

Для мене вже не було анi ночi, анi дня, анi вечора, анi ранку. Я
перетворилася на суцiльний бiль i страх. Бiльше не було нiчого. Далi ще
гiрше: зауважила якiсь дивнi видiлення, зрозумiла, що маю венеричну
хворобу. Та озвiрiлi греки нiчого не помiчали. Але помiтив Димитрiос, який
мене побив так, що, здавалося, вже вiдмучилася i зараз помру.

I коли сил мене гамселити у добряче п'яного чоловiка вже не було, вiн
викинув мене на вулицю. Я вiдповзла за будинок. Уночi, коли вiн та
Хрисомiда заснули, трохи отямилася, пробралася у будинок, швидко знайшла
грошi й золотi речi. За всi мої приниження взяла. Нi, я не крала! Брала
плату за своє здоров'я i змарноване життя. Зiбрала й свої документи та
кiлька речей у легеньку сумку. Чкурнула так, що тепер сама собi дивуюся:
звiдки в мене, побитої, згвалтованої i хворої сили взялися.

Тиждень прожила надворi, майже без їжi. Ходила пiд церкву. Там жебракам
часом щось виносили. А потiм дочекалася автобуса в Україну. На кордонi мене
ледь не забрали у в'язницю. Але, побачивши мiй нещасний вигляд,
грек-прикордонник змилосердився, лише поставив штамп про депортацiю. Та
менi бiльше й не треба на чужину.

В душi -- цiлковита пустка

Кiлька днiв вiдсидiла у Львовi. Добре, що грошей у господарiв взяла чимало.
А потiм вирiшила, що усмiхатимуся крiзь сльози, крiзь горе. Житиму заради
дiтей, заради себе. Нiчого нiкому не скажу, нiкуди не звертатимусь, а
просто стану iншою.

Пiсля моїх горе-заробiткiв уже минуло п'ять рокiв. Я пролiкувалася,
розлучилася з чоловiком. А ще купила квартиру, переїхала з райцентру до
Iвано-Франкiвська, почала торгувати. Бог змилосердився надi мною. Торгiвля
йде добре. Вже вчиться у Чернiвцях моя Наталочка, Сергiйко -- у Києвi.

Але дiти не знають цiни свого достатку. Син ось часто по клубах ходить,
грошей йому не вистачає.
Треба буде з ним серйозно поговорити. Скажу, якщо
не вiзьметься за розум -- поверну додому. Буде у Франкiвську зi мною
торгувати.

Про Грецiю i не згадую. Iншi жiнки, якi щось подiбне пережили, говорять, що
гвалт та приниження їм часто сняться. У мене такого нема, лише в душi --
цiлковита пустка.

Кажуть, час лiкує. Ось i мене вилiкував. За п'ять рокiв жодного чоловiка до
себе не пiдпустила.

Може, згодом, може, колись...



ШОК!!!!"Тобi сподобалося, правда? -- сказав iз гидкою посмiшкою. -- Тому не треба слiз! Так усi українки роблять!" ШОК!!!!"Тобi сподобалося, правда? -- сказав iз гидкою посмiшкою. -- Тому не треба слiз! Так усi українки роблять!" Reviewed by Марія Кузьмин on 4/28/2017 01:03:00 ДП Rating: 5

Комментариев нет:

Автор изображений для темы: Jason Morrow. Технологии Blogger.